У Чернігові проводять перший всеукраїнський фестиваль монументального мистецтва “Перезавантаження”. За задумом організаторів, цей захід повинен назавжди прибрати з радянського монументального мистецтва клеймо “ганебного минулого” і представити його як частину культурної спадщини України. Поговоримо про це і про те, чи варто боротися за збереження радянських мозаїк і панно на фасадах наших будинків.
Що планують “перезавантажити” під час фестивалю?
Концепція майбутнього фестивалю проста — масштабні й дорогі твори радянських часів, що збереглися на стінах будинків у Чернігові, унікальні. Їх ідеологічна сутність, вважають активісти, давно “вивітрилася”, залишилося тільки “чисте” мистецтво. При цьому організатори “Перезавантаження” впевнені, що культурна цінність багатьох монументальних творів того періоду навмисне занижена, а пересічні містяни по простоті душевній не усвідомлюють значення панно та мозаїк, що прикрашають інтер’єри сільських і міських будівель.
Що увійшло в програму?
За планом захід буде складатися з декількох блоків. Це безпосередньо сама виставка, де представлять роботи відомих чернігівських майстрів — Олександра Саєнка, Євгенія Кріпа, Галини Севрук та інших.
Потім за підсумками виставки відбудеться дискусія, в якій, з одного боку, візьмуть участь художники, а з іншого — небайдужі містяни. Ще один пункт програми — лекції, де виступатимуть експерти, дослідники та активісти, які ратують за збереження монументальних творів радянської епохи. А крім того, протягом 3 днів фестивалю, будуть йти кінопокази та відбудеться презентація нового фільму Ксенії Кравцової “Шелест кроків”
Стріт арт чи монументалізм?
Дивлячись на світ, що змінюється на очах, складно не піддатися спокусі поділити все на чіткі періоди та дати кожному часовому відрізку визначення. Ця спокуса стосується й мистецтва, де завжди було багато охочих “визначити рамки та встановити межі”.
Насправді все складніше, ніж здається. Кожна історична епоха не йде безповоротно й завжди залишає свій слід в сьогоденні. І якщо на календарі 2021 рік, це не означає, що мозаїки 70-80х минулого століття миттєво зникнуть без сліду, а їх місце займе більш прогресивний стріт-арт.
Як в такому випадку відноситися до радянського монументального мистецтва? Кращий вихід — відкинути ідеологічну складову й зосередитися на художніх особливостях цих творів, на якості їх виконання та професіоналізмі художників.
З нашої точки зору немає потреби порівнювати між собою радянські мозаїки та сьогоднішні графіті, у яких спільного тільки те, що й ті й інші вважаються вуличним мистецтвом. По суті ж вони в корені відрізняються один від одного, оскільки радянська монументальний живопис займався виключно трансляцією ідей влади, сповідуючи принцип: “спочатку держава, потім людина”, тоді як стріт-арт слідує правилу: “вулиця й людина на ній”.
Відповідно, немає сенсу й відмовлятися від одного на користь іншого, а краще зберегти те, що залишилося від радянського періоду та вписати його в сучасні інтер’єри.