Олександр Довженко – український кінорежисер, письменник та художник, людина, без якої неможливо уявити вітчизняну культуру. Більше на chernihivski.info.
Початок кар’єри
Довженко народився 10 вересня 1894 року у селі Сосниця Чернігівської області. Він народився у простій сім’ї, окрім нього у батьків було ще 13 дітей, але до дорослого віку дожили лише двоє (Олександр та найменша сестра). Найголовнішою метою батька Олександра було дати освіту синові. Він зробив це, продавши частину землі. Олександр закінчив Глухівський вчительський інститут, а потім три роки працював вчителем на Житомирщині. Там він зустрів свою майбутню дружину Варвару Крилову. У 1917 році Довженко переїхав до Києва, де також працював вчителем, але паралельно навчався на економічному факультеті Комерційного інституту, а також став слухачем Української академії мистецтв.
Важливою частиною біографії Довженко є те, що впродовж 1918-1919 років він воював проти більшовиків за УНР. У 1919 році Довженко заарештували. Деякі вважають, що тоді його завербували, тому що у своїх подальших творах Довженко прославляє більшовизм як ідеологію, яка врятує Україну.
1921-1923 роки він провів закордоном, працюючи в українському консульстві у Варшаві, а пізніше у Німеччині. У Берліні він також займався у художника Віллі Геккеля, а також ходив на лекції до Вищої школи образотворчого мистецтва. Повернувшись в УСРС, Довженко до 1926 року проживав у Харкові, де працював художником та малював політичні карикатури. Тоді ж він почав захоплюватися кінематографом.
Режисерська кар’єра Довженка
У 1926 році почалася кар’єра Довженко у кіно. Він переїхав до Одеси та влаштувався режисером на кіностудії. Довженко планував розвиватися у комедії, але майже усі його комічні сценарії не проходили цензуру.
Довженко майже не мав досвіду і навчався усьому під час зйомок. Перший успіх прийшов до режисера у 1929 році після виходу фільму «Звенигора». Це історичний фільм про Україну та патріархальні цінності минулого. Закінчується він прославленням комунізму. Пізніше виходить ще один шедевр Довженка – «Земля». Фільм про райське життя в українському селі та землю, яка була відібрана колективізацією. Цей фільм заборонили для показу аж до 1958 року.
Подальша творчість Довженка була направлена на те, щоб «вибачитись» за фільм «Земля» та виправдати себе перед радянською владою. Довженко навіть написав листа з пробаченням та проханням допомогти творчо розвиватись. Так він опинився на Мосфільмі. Цей етап творчості режисера був повністю контрольований владою. Він зняв декілька гарних картин, але ні одна з них не може порівнятися з «Землею».
Особисте життя
З 1923 року Довженко був одружений з Варварою Криловою, але у 1928 році в його житті з’явилася його муза та соратниця – Юлія Солнцева. Вона дуже сильно впливала на його творчість та працювала його асистенткою. Саме завдяки її зв’язкам режисеру вдалося врятуватися від репресій. Після смерті режисера Солнцева піклувалася про його музей у Сосниці, а також зняла п’ять фільмів за його сценаріями, за один з яких навіть отримала нагороду у Каннах.
Довженко під час Другої світової війни
Під час другої світової війни Довженко працював воєнним кореспондентом. Усі свої думки фін зафіксовував у щоденнику. Саме Друга світова повернула Україні справжнього Довженка. Так з’явилася кіноповість «Україна в огні» 1943 року. Знову цей фільм не сподобався владі, за що режисерові навіть заборонили жити в Україні. Після цього епізоду йому знову довелося реабілітуватися «правильними» фільмами та творчою службою Сталіну.
Режисер помер 25 листопада 1956 року на своїй дачі під Москвою, мріючи про повернення в Україну. На прощання з режисером українська делегація привезла жито, українську землю та українські яблука, які оспівувались автором у «Землі».