Колись Чернігів був одним з українських міст, де велику частку населення складали євреї. В ті часи люди жили дружніше, ніж тепер, а особливих проблем на національному підґрунті не було. Історія Чернігова, як і інших міст, якнайкраще відображається в його жителях. В цій статті на сайті chernihivski.info, ми розповімо вам про Ісака Григоровича Шляфера, звичайного чернігівського єврея, який умів кохати, дружити, жити і виживати всупереч всім обставинам і примхам долі.
Дитинство
Ісак Григорович Шляфер з’явився на світ 3 травня 1910 року в невеличкому містечку Добрянка Городнянського повіту Чернігівської губернії. Тепер це містечко знаходиться на території Ріпкинського району.
Малий Ісак народився в багатодітній сім’ї і був десятою за ліком дитиною. Сім’я жила дуже скрутно: взимку діти могли гуляти на вулиці тільки по черзі, бо чобіт на всіх не вистачало. Але діти не журилися тому: майстрували собі ковзани з підручних матеріалів, каталися і раділи життю.
Ісак не просто ходив до школи – він дуже полюбляв навчатись. А також обожнював співати і малювати.
А потім наче нізвідки прийшла «революція» більшовиків, а разом з нею доба хаосу і знущань над народом. В Городнянському повіті діяла банда отамана Галаки. Так склалося, що бандити грабували і вбивали в основному євреїв.
В будинку батьків брати було нічого. Тому бандити «відривалися» на дітях. Одній з сестричок перебили ногу і руку, зробивши інвалідом до кінця життя.
Перенісши такий жах, батько Ісака зібрав всю сім’ю і переїхав до Чернігова. Вони оселилися на вулиці П’ятницькій, недалеко від однойменної церкви. В будинку, де оселилася сім’я не було ніяких вигод, навіть воду носили з річки Стрижень.
Поступово життя в місті стало різноманітніше. З’явилися піонерські загони. Ісак став піонером та познайомився з Зіновієм Іржавським. Після війни цей Зіновій працював в обласному управлінні друку. Ісак активно брав участь в житті піонерського загону: виступав на зборах, перемагав у змаганнях. Часто перепливав на спір Десну.
Трохи пізніше колишні піонери стали комсомольцями. В житті Ісака Шляфера з’явилися диспути, зібрання, зустрічі з відомими революціонерами. Разом зі своїми товаришами Ісак часто їздив до Києва, щоб послухати виступи Л. Троцького та інших революціонерів, які приїхали із-за кордону.
Одним з таких «гастролерів» також був Шляфер, брат Ісака зі Сполучених Штатів.
Саме тому Ісак до кінця життя цікавився політикою, слухав не тільки офіційні новини, але й заборонений «Голос Америки».
Роль в театрі
Ісаку Шляферу дуже подобалося таке бурхливе життя, тому коли йому запропонували стати кантором в місцевій синагозі, він відмовився. Ісак дуже полюбляв танцювати і співати. Тому не дивно, що коли в місті з’явився аматорський єврейський театр, він став його актором. Ролі йому давали різні. Однією з найчастіших була роль Тев’є молочника.
Одруження
Потім на деякий час Ісак Шляфер став шахтарем. Разом з іншими комсомольцями він поїхав на Донбас піднімати вугільну промисловість. Але там сталася неприємна подія: він разом з товаришами попав під обвал. Через це довелося повернутися додому.
Через деякий час після повернення Ісак закохався і одружився. Обраницею виявилася Роза Наумівна Прус, дуже гарна і добра жінка. Все життя вона прожила для свого чоловіка і для дітей.
Війна. Як дружина жила без чоловіка
З початком Другої Світової війни Ісака Шляфера відразу забрали на війну розвідником. Таке призначення було невипадковим: Шляфер відмінно знав німецьку мову.
Дружина лишилася одна з трьома дітьми: Галиною, Леонідом і Аркадієм. Найменшим був Аркаша: коли радянський і фашистський режими розпочали криваву м’ясорубку, йому було лише декілька місяців.
Жінку з дітьми відправили в евакуацію в місто Березовський Свердловської області. Жінці сказали, що вони їдуть тільки на два тижні. Тому Роза Наумівна взяла з собою чемодан тільки з легкими речами і пелюшками для малюка. «Два тижні» розтягнулися до двох років.
На чужині було голодно і холодно, продукти вартували набагато дорожче, ніж в Україні. Щоб прогодувати діточок, Роза влаштувалася на військовий завод. Час від часу доводилося навіть здавати кров для поранених.
На щастя, власниця квартири, де жила Роза Наумівна, виявилася доволі доброю жінкою. За допомогу по господарству вона підгодовувала діточок. Але, не дивлячись на всю турботу, молодший син захворів, а через деякий час помер.
Почувши, що Чернігів звільнили, Роза відразу повернулася на Батьківщину. Гітлерівці зруйнували міст через Десну, пошкодили залізничне полотно. Тому потяги ходили тільки до села Количівка. Разом з дітьми Роза пішла в місто пішки.
На щастя, їх будинок по вулиці Кірова (навпроти нинішньої бібліотеки В. Короленко) стояв цілий. Проте на дверях висів величезний амбарний замок – квартира встигла отримати нових господарів.
Роза зірвала замок і зайшла в приміщення. Коли повернулися самосели, то визвали міліцію. Розі не було куди йти – батьки чоловіка померли в окупації, а її – ще до війни.
Міліціонери переглянули документи і дозволили жінці залишитися. Роза влаштувалася на роботу в карткове бюро і потихеньку «відвоювала» все своє майно у нових «господарів». Це стало можливим завдяки сусідам – вони розповідали, де, що і у кого знаходиться.
Як Ісак Шляфер вижив в Німеччині
На долю Ісака Шляфера випали не менші випробування. Він брав участь в обороні Києва від німецьких загарбників. Як він пізніше згадував, вода в Дніпрі була червоною від крові захисників. Багато хто не вмів плавати. Але бажання жити було таким сильним, що воїнам вдавалося вдержатися на поверхні і дістатися протилежного берега.
В першому ж бою Ісак з багатьма іншими червоноармійцями попав в полон. Під «німецьким замком» він пробув майже всю війну, з вересня 1941 по квітень 1945 року. В Німеччині він назвався Шаховим Олександром Григоровичем – так було більше шансів вижити. Як би він назвав справжнє ім’я та прізвище, німці, напевне, розстріляли би відразу.
Здали Ісака побратими, які були нетерпимі до євреїв. Але Ісака врятували самі ж німці, вони переводили в’язня з однієї камери до іншої перед черговим розстрілом євреїв. Чому вони це робили? Ісак був одним з небагатьох в’язнів, які спілкувалися з німцями на їх мові. Крім того, Шляфер малював олівцем портрети представників «арійської нації».
Повернення з полону
Настав час, коли Ісак Шляфер повернувся з полону. Роки в’язниці не минули даремно: почалися проблеми зі здоров’ям. Ісак скаржився на серце і шлунок. Ісак Шляфер влаштувався працювати комірником на фабрику цукерок.
Коли в 50-х роках в СРСР почалася боротьба з космополітизмом, керівник фабрики Сморчков не захотів звільняти Шляфера. Так і сказав: «Доки Шляфер працює, я сплю спокійно».
Ні Ісак, ні його дружина ніколи не соромилися, що вони євреї. Ісак був категорично не згідний з тими, хто відмовлявся від своєї національності, «прогинаючись» під ситуацію в країні.
Одного разу він зустрів свого старого знайомого Ліфшиця, який «раптово» став Кошкіним. Цей товариш радив, як можна стати новим «росіянином» або «українцем». Ісак тільки посміявся з такої поради, так до кінця свого життя і залишившись Шляфером.
Сім’я Шляферів дотримувалася всіх національних свят та звичаїв. Брат Галини Шляфер постійно привозив з Казані платівки з єврейськими піснями.
Спогади про Ісака Шляфера записала його дочка Галина.