Одні люди з дитинства знають, ким хочуть бути, іншим – доводиться шукати свій шлях, пробуючи різні варіанти. Так було і в Ірини Дмитрівни Одинцової, відомої чернігівської акторки. Вона думала, що її майбутнє – у медичній сфері, але, як виявилось, у театрі. Більше на chernihivski.info.
Дитинство Ірини Одинцової
Ірина Дмитрівна Одинцова з’явилась на світ двадцять дев’ятого серпня 1960 року у Кременчуці, що на Полтавщині, і зростала з думкою “виросту – лікуватиму людей”. Тому, закінчивши школу, спробувала вступити до медичного інституту, але зазнала невдачі. Незважаючи на це, Ірина Дмитрівна не здалась: вона набралась сил і спробувала вдруге. І знову, на жаль, без успіху.
Родичі Ірини Дмитрівни бачили, як вона старається реалізуватись у житті, і хотіли їй допомогти, хоча б порадою. Наприклад, тітка Ірини вирішила пояснити дівчині, що в неї безліч можливостей і медицина – це лише одна з них. Жінка вказала на вроду, щирість, емпатичність та старанність Ірини й запропонувала їй подумати над професією акторки.
Ірина Дмитрівна Одинцова дослухалась до тітки, вибрала університет, у який би хотіла вступити, і почала працювати над цим. Подалась до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого й чекала відповіді… Ірина звикла отримувати відмови, тому, отримавши “так” з першого разу, дівчина була на сьомому небі від щастя.
В університеті Ірина Дмитрівна старанно вивчала акторське мистецтво, удосконалювала свої наявні навички та розвивала нові. У 1983 році закінчила Карпенка-Карого, після чого отримала направлення на роботу, у якому йшлось про таємничий Чернігів. Ірина Дмитрівна жодного разу не була в ньому, аж тут їй доводиться їхати в незнайоме місто, жити та працювати в місцевому драматичному театрі.
Акторська кар’єра Ірини Одинцової
Ірина Дмитрівна Одинцова відправилась до Чернігова з думкою “відбуду скільки треба та і все”. Їй здавалося, що Чернігів – якесь провінційне місто, де актору важко стати на ноги. Тому Ірина Дмитрівна хотіла після Чернігова поїхати до Києва – столичного міста, яке б точно дозволило їй стати популярною. Однак, сталось не так, як гадалось. Чернігів виявився настільки гостинним та комфортним, що Ірина залишилась у ньому.
Так Ірина Дмитрівна почала працювати в Чернігівському обласному музично-драматичному театрі імені Шевченка. Місцеві актори, або ж “шевченківці”, тепло прийняли Ірину, відразу довірили їй головні ролі. Наприклад, роль Марисі з “Мартина Борулі” – простої та розсудливої доньки Мартина, яка, на відміну від батька, не прагне дворянських титулів.
Готуючись до спектаклю “Мартин Боруля”, Ірина Дмитрівна Одинцова дещо нервувала. Це мав бути її дебют як професійної акторки. Звичайно, що вона хотіла проявити себе якомога краще. Зрештою, “шевченківці” підтримали її, Ірина зібралась з силами й чудово зіграла. Те, як вона втілила Марисю, задовольняє її навіть через роки. Ірина любить передивлятись запис цієї вистави, а це хороший показник.
Після Марисі в “Мартині Борулі” Ірина Дмитрівна грала Рукояткіну в “Допиті” – молоду авантюристку. Ця роль сподобалась їй, ба більше сама вистава назавжди запам’яталась своєю атмосферою. Ірина з колегами виступали на невеличкій сцені, тому були близько до глядачів. Ніби на одній хвилі з ними! Наступною роллю Ірини Дмитрівни мала бути Катерина Ізмайлова з “Леді Макбет Мценського повіту” – дівчина з трагічною долею.
Ірину Дмитрівну поставили у другий склад на роль Катерини Ізмаїлової, тобто резервним актором. І, незважаючи на це, Ірина старанно працювала над образом Катерини, намагалась зрозуміти його та передати глядачам. Багато репетирувала й нарешті відчула “ось воно!”. Ірина була готова втілити Катерину Ізмайлову в разі чого, аж тут сталась надзвичайна ситуація: акторка, що мала грати головну роль, захворіла.
Тоді Ірина Дмитрівна Одинцова вийшла на сцену та чудово відіграла Катерину Ізмайлову, довівши всім, що вона готова грати головні ролі. Після цього акторці майже не пропонували другорядні ролі.