Досягнувши пенсійного віку, Гузель Черниш почала думати над пройденим шляхом, здобутим досвідом та сенсом життя. І зрозуміла, що в неї так багато всього, чим би вона хотіла поділитись зі світом! От тільки ці переживання не передати звичайними розмовами, лише картинами, написаними особливим способом – без пензлів. Так Гузель, геофізик за освітою, і стала художницею. Быльше на chernihivski.info.
Життя Гузелі до малювання
Гузель Шаймухаметівна народилась десятого лютого 1937 року в далекому місті Іжевськ, що знаходиться на Уралі. Тоді вона не думала про те, щоб стати художницею. Натомість вступила на геофізика й заглибилась у вивчення гірських порід, ґрунтів та підземних вод. Їздила в Казахстан на практику й одного разу зустріла в горах Петра Черниша – вродливого й розумного хлопця з України.
Тоді між Гузеллю і Петром виникла симпатія, однак практика добігала кінця й молоді мали розлучитись. Дівчина поїхала до себе додому, хлопець – в Україну. Минали роки й Гузелі здавалося, що невеличкий роман з Петром назавжди залишився у минулому. От тільки Петро Черниш не забув Гузель, він розшукував її і через чотири роки знайшов ту саму дівчину з Казахстану.
У 1975 році закохані возз’єднались і вирушили на Батьківщину Петра, де подорожували українськими містами. Одним з них був Чернігів – місто, що запало в душу Гузелі Шаймухаметівні. Прибувши в нього, вона відразу сказала своєму нареченому: “ми будемо тут жити”. Так сім’я Чернишів осіла в стародавньому Чернігові.
Тривалий час Гузель Черниш працювала за спеціальністю, а потім вийшла на пенсію і почала шукати нове хобі. Довго думала над тим, який шлях пройшла та як змінилась за цей час. І зрозуміла, що з віком стала тонше помічати красу природи, навчилась насолоджуватись нею. Ба більше, хотіла б показати іншим людям наскільки прекрасний цей світ.
Одна з картин Гузелі Черниш
Творчість Гузелі
На думку Гузелі, це відчуття не передати у звичайній розмові, тільки фарбами на полотні. Тому вона, знаючи лише ази малювання, почала писати унікальні картини – при створенні яких використовувала не пензлики, а голі руки. Гузель переконана: лише так вона може концептуалізувати творчу енергію, що йде з самісінького серця.
У процесі написання своїх картин Гулезь Черниш ніби покидає тіло й поринає свідомістю у четвертий вимір. Подорожує ним, відвідує незвичайні місця, про які не знає більшість людей на планеті Земля, і “повертається” назад, щоб показати побачене світу. Напевно, через це її картини мають особливу енергетику, яка здатна заспокоювати розум і тіло, наштовхувати на роздуми та просто заворожувати.
На перший погляд, може здатись, що малювання є медитативним процесом для Гузелі. Проте сама художниця ставиться до нього, як до надзвичайно сильного способу самопізнання. Адже з кожною наступною картиною художниця все краще розуміє себе та світ, у якому живе. Малювання розкриває їй ті істини, які Гузель не помічала через життєву метушню та повсякденні турботи.
Гузель Черниш вважає, що саме ці фактори й заважають більшості людей розкрити свої таланти. Тоді як вони вже закладені в чоловіках та жінках від народження, варто лише розпізнати їх. І не важливо скільки людині буде років, коли вона усвідомить свою схильність до чогось. Головне – спробувати себе в цій сфері.
Гузель зрозуміла, що хоче малювати на пенсії. Однак, це не завадило жінці стати відомою чернігівською художницею з особливою філософією, картинами якої цікавляться. Їх купують, колекціонують, показують на виставках та аналізують, запитуючи “що ж хотіла сказати художниця?”. Таким чином роботи Гузель виконують ту задачу, з якої вона їх створює. Вони змушують людей задуматись над світом і, можливо, усвідомити його красу.