Життя багатьох відомих людей сповнене історіями, які з кожним роком все більше переходять у площину легенд. Кожна історична постать набуває особливої популярності вже після свого відходу «у засвіти». Сьогодні ми знаємо про Миколу Гоголя, Тараса Шевченка, Лесю Українку набагато більше, ніж 20-30 років тому. Відкриваються архіви, а з ними і різні подробиці про життя відомих людей. Інколи ці подробиці бувають досить непривабливими – що поробиш, таке життя. Герой нашої сьогоднішньої розповіді, повідомляє сайт chernihivski.info, Олександр Самійлович Корнієвський є частиною цього природнього процесу.
Відомості про майстра є в Українській радянській і в Музичній енциклопедіях. В останній є зображення виготовленої майстром «горіхової бандури» поряд з портретом Тараса Григоровича Шевченко. Переглянувши фотоальбом «Десна», ви можете побачити фото Олександра Корнієвського зі своїм онуком і різними музичними інструментами.
Майстра по виготовленню бандур прославили відомі композитори і бандуристи, керівники оркестрів, заслужені артисти і етнографи. Олександру Корнієвському присвячували радіо- і телевізійні передачі. Виготовлені майстром бандури добре продавалися далеко за межами України: в США, Латинській Америці, Канаді, Австралії, Далекому Сході, Кавказі, на Уралі.
Олександр Самійлович був дуже популярний серед робітничих колективів Донбаса, Житомира, Вінниці, Дніпропетровська і інших міст України. Майстер особисто знав видатних людей – Максима Рильського, Олександра Довженко, Михайла Коцюбинського.
Сучасники згадували про Олександра Корнієвського як про цікаву і різносторонню людину. Пропонуємо вам дізнатися про непересічні подробиці його життя.
Деталі біографії Олександра Корнієвського
Олександр Самійлович Корнієвський народився 21 березня 1889 року в селі Данилівка Менського району Чернігівської області. Батько майстра, Самійло Кирилович, працював писарем. З 1861 по 1873 рік служив в Туркестанському полку на Північному Кавказі.
Тут же відбував службу і російський письменник Лев Толстой. З 1896 по 1898 рік Лев Толстой гостював у Корнієвських, збираючи відомості про життя і побут селян та про причини бунтів на Чернігівщині.
Самійло Кирилович надавав Толстому статистичні дані про становище селян Менщини. Самійло Корнієвський на той час працював волосним писарем, тож така інформація у нього була.
Через деякий час Самійло Корнієвський побував у володіннях Толстого, в Ясній Поляні.
Освіта Олександра Корнієвського
Олександр Корнієвський навчився читати і писати в Данилівській початковій школі. В цей час малий Сашко почав вирізати іграшкові скрипочки з буряка, картоплі і гарбуза. Любов до скрипки прищепив йому сільський музика, дядько Михайло.
Пізніше Сашко зробив скрипку з деревини груші. Струни до цього музичного інструмента принесла мати.
Разом з сільським скрипалем Олександр відвідував сільські забави, вечорниці і весілля.
В своїх спогадах Олександр Корнієвський писав: «За словами батька і матері, до 4 років я не міг ні розмовляти, ні ходити, але тягнувся до музики, коли сидів у рідної неньки на руках. Я вирізав голівки для скрипок з картоплі і з буряка ножиком. Далі я робив іграшкові скрипки з дерева і прикріплював до них кишкові струни».
Закінчивши початкову школу, Олександр продовжив навчання в Менському ремісничому училищі, де навчався на столяра-червонодеревника. Олександр вступив до ремісничого училища 1 вересня 1905 року. Молодого учня порадувала велика кількість інструментів у цеху, де він працював. Майже відразу Олександр почав виготовляти добрі скрипки, чим справив велике враження на педагогів і учнів. На одній з його скрипок грав видатний театральний режисер Марко Лукич Кропивницький.
Навчання і проживання в Мені
Під час навчання в Мені Олександр Корнієвський жив з осені до весни на найманих квартирах. Спочатку Олександр жив у Гордія, знайомого батька. Гордій був жонатий на значно молодшій від нього Варі, а тому часто ревнував до молодого квартиранта. Тому Сашкові довелося шукати інше житло. Молодого студента прихистила до себе 30-річна вдова, красуня Євфимія Іллівна Баранова.
Покійний чоловік Євфимії, Баранов Петро Степанович, був місцевим підприємцем, благодійником і особисто знав видатного композитора Миколу Лисенка.
Баранов часто організовував в своєму будинку оперні і драматичні вистави. Якось на «Наталці Полтавці» був присутній і Лисенко. Бачив метра і Корнієвський, проте не розмовляв з ним.
В 1911 році Олександр Корнієвський в черговий раз змінив місце свого проживання. На цей раз по причині весілля. Нареченою Олександра стала Євфросинія Кузьминська, дочка багатого теслі.
Подейкували, що заможна поміщиця була закохана в молодого Олександра Корнієвського, а тому пропонувала йому залишитися навіть після одруження.
Революція у виготовленні бандур
В 1904 році Українське музичне товариство «Боян» організувало в Києві концерт відомого бандуриста Терентія Пархоменка. Терентій грав на бандурі, яка була вдосконалена Корнієвським в своїй майстерні. Після концерту слухачі почали цікавитись, де можна купити собі подібний музичний інструмент. Терентій прорекламував Олександра Корнієвського, молодого майстра з ремісничого училища.
Замовниками бандур часто були люди дуже заможні. Тому майстрові доводилося надавати інструментам не тільки чудового, мелодійного звучання, а й красивого, мистецького вигляду.
Корнієвський дослухався до порад численних поціновувачів бандури і надав інструменту хроматичного звучання. Конструктивно в бандуру були додані підструнки для бемолів та дієзів. Це дало збільшити діапазон октав в 2-2,5 рази.
На удосконаленій бандурі Корнієвського можна виконати будь-який музичний твір. Свою першу нагороду – бронзову медаль Корнієвський отримав 1913 року, на Всеросійській виставці бандури.
Війна, арешт і заслання
В 1915 році Олександра Самійловича призвали до лав армії. Жінка привезла йому бандуру і значну суму грошей для підтримки. З дозволу командування Олександр часто давав благодійні концерти в Глухові, а зібрані гроші перераховував на допомогу пораненим побратимам. До речі, під час одного з концертів він познайомився з Олександром Довженком, який на той час був студентом Учительського інституту.
В 1927 році Олександр Корнієвський презентував дві свої бандури на виставці ремісничих виробів у Конотопі. Цей захід був організований «Укркустпромспілкою». Корнієвського на цю виставку запросив місцевий відділ культури та освіти.
Одна з бандур була одногрифною, пофарбованою «під сірий мармур». Інша, двогрифна, була жовтувато-коричнева, вабила ніжним звучанням і багатою інкрустацією.
За ці бандури майстер отримав першу премію та мав взяти участь в республіканській виставці в Харкові. Але з невідомих причин ця виставка не відбулася. Одногрифну бандуру Корнієвського оцінили в 600 карбованців, а двогрифну у 900. На той час це були дуже великі гроші – корову можна було придбати в середньому за 60 карбованців.
В 1937 році НКВС затримало Корнієвського за участь в антирадянській націоналістичній організації. Майстру дали 10 років. Своє покарання він відбував у Амурському ВТТ і Свободлазі.
В засланні Корнієвський виготовляв музичні інструменти, а також навчав цьому інших ув’язнених. Жив в бараку в окремій кімнаті, користувався величезною повагою як серед інших зеків, так і серед адміністрації.
Після звільнення деякий час проживав у Сибіру, а потім повернувся на Чернігівщину і придбав у Корюківці собі хату.
Наступні 20 років майстер працював, не покладаючи рук. У віці 90 років Олександр Самійлович зробив свою 180 бандуру. Її так і назвав – «Ювілейна».
Відійшов у засвіти 31 січня 1988 року у віці 99 років.